понедельник, 12 мая 2014 г.

Петро Петрович Сокальський

Сокальський Петро Петрович
         (1832-1887)
Багатогранна дiяльнiсть П.Сокальського — композитора, теоретика, громадського дiяча, публiциста — здобула належну оцiнку в наш час, завоювала глибоку пошану. Iсторичними є його заслуги як автора першої фундаментальної працi з питань iсторiї i теорiї народної пiснi. У своїй композиторськiй творчостi вiн одним з перших звернувся до поезiї Шевченка, втiливши його вiршi в музицi.
  Як публiцист П.Сокальський боровся за самобутнє в музичному мистецтвi. Питання писемностi, освiти, виховання були найважливiшими питаннями в той час. Їм придiляли багато уваги у своїх працях К.Ушинський, М.Пирогов, В.Бєлiнський, Д.Писарєв. П.Сокальський висловлював думку, що чим бiльше пошириться письменнiсть серед народу, тим яскравiше
розквiтнуть наука й культура в країнi. До того ж вiн був прихильником полiтехнiчної освiти: "Сама класна праця готує лише бiлоручок; безцiльна ж ручна праця не має рацiї..., тому в
рiвновазi працi розумової (класної) i фiзично- (ремiсничої) ми тiльки й бачимо розумний устрiй школи...".
  У своїй брошурi "Що робити молодiй Росiї для вiдвернення кризи у шкiльному вирбництвi", яка витримала два видання (1880 та 1903 рр.), Сокальський писав, що початкове навчання повинне "легко поширюватись на мiльйони бiдного й темного народу". Для середньої освiти потрiбен "вiдтiнок практичний, почасти технiчний, який при загальнiй середнiй освiтi, з закiнченим характером, давав би певну самостiйнiсть цього ступеня... Вищi училища повиннi давати професорiв, викладачiв, учених, iнженерiв, архiтекторiв, хiмiкiв...".
  П.Сокальський був палким поборником жiночої освiти. У тi роки питання жiночої освiти iнтелiгенцiю всiєї країни. Це знайшло своє вiдображення в романi Чернишевського "Що робити?". Нагадаємо також, що композитор О.Бородiн був одним iз органiзаторiв Жiночих
лiкарських курсiв (1872 р.). Сокальський протестував проти "одного й того ж монастирського салонного виховання": "Росiйськiй жiнцi потрiбне i росiйське виховання". Зокрема, вiн вважав, що жiнцi дуже пiдiйшла б роль учительки, особливо на селi. У 1864 роцi, за прикладом Безплатної музичної школи, Сокальський органiзував в Одесi хор, до якого незабаром
приєднався аматорський оркестр, яким керував I.Кузьминський (вiдомий у мiстi скрипаль i педагог). Таким чином було органiзовано Товариство аматорiв.
Сокальський читав також лекцiї з естетики, iсторiї i теорiї музики, акустики. Отже, Товариство аматорiв було першим i дуже своєрiдним музичним навчальним закладом в Одесi. Незабаром Товариство аматорiв узялось до органiзацiї справжньої музичної школи. Просвiтительськi завдання вимагали вiд усiх передових дiячiв музичної культури багатогранної дiяльностi, тобто не лише творчих шукань, а й безпосередньої участi в громадсько-органiзацiйнiй галузi, у
сферi виконавства, в педагогiчнiй справi. Умови жорстокої боротьби змушували композиторiв братися за перо, ставати критиками й публiцистами.
Важливе положення — вимогу демократизацiї музичного мистецтва, простоти й дохiдливостi музичної мови та якнайтiснiшого зв'язку з народним мистецтвом знаходимо в неопублiкованому листi Сокальського до редакцiї "Санкт-Петербургских ведомостей" (1867р.). Характерною особливiстю естетичної концепцiї П.Сокальського є те, що необхiднiсть нацiональної основи в музицi вiн виводить з суспiльної природи мистецтва взагалi. Як бачимо, проблема народного в музицi посiдає величезне мiсце в естетицi Сокальського. Вiн чiтко уявляє собi, яким шляхом повинна йти росiйська музика i дуже близько пiдходить до завдань створення зразкiв українського музичного мистецтва.
Працi, написанi П.Сокальським в останнi роки, були нiби пiдсумком його роботи протягом усього життя. Це стосується не лише музичних розвiдок. Його брошура "Що робити молодiй Росiї" (про освiту) теж становить певний пiдсумок багатьох виступiв Сокальського у пресi з питань освiти й виховання юнацтва. У популярних лекцiях про музику, якi Сокальський читав для хору Товариства аматорiв в Одесi (1864–1867 рр.), вiн раз у раз нагадував про засилля iноземної музики у вiтчизнянiй культурi, а це було надзвичайно болюче питання того часу. Обурюючись, що освiчена публiка, захоплена нiмецькою та iталiйською музикою, втрачає смак до рiдних слов'янських мотивiв, Сокальський закликав своїх слухачiв вивчати фольклор i зразки стародавньої музики, де можна знайти "прояви не запозиченого, а свого власного природного росiйського духу...". Цю думку вiн розвинув у працi оглядового характеру "Iсторiя церковного спiву в Росiї", надрукованiй у газетi "Одесский вестник".Свої багаторiчнi спостереження Сокальський виклав у капiтальнiй працi "Руська народна музика великоросiйська та малоросiйська в її будовi мелодичнiй i ритмiчнiй та вiдмiннiсть її вiд основ сучасної гармонiчної музики". Слiд звернути увагу на характерне для передового вченого XIX ст. ставлення Сокальського до теми, предмета дослiдження. Вiн говорить про народну творчiсть як про


величезний скарб, неповторне самобутнє явище, особливий стиль музичного мистецтва, пише про великий обов'язок професiйних композиторiв прийняти цю дорогоцiнну спадщину вiд народу i розвивати її традицiї у високих формах музичного мистецтва. Наприкiнцi книги Сокальський висловлює побажання, щоб у вiтчизняних консерваторiях спецiально вивчали особливостi руської народної пiснi, щоб багатства народної творчостi не були спотворенi i втраченi для композиторiв, щоб у майбутньому їх записували точнiше. Iдея самобутнього розвитку руської народної музики — одна з провiдних у книжцi. Як твердив Сокальський, музика кожного народу —явище своєрiдне, бо розвивається у якнайтiснiшому органiчному зв'язку з мовою.

Комментариев нет:

Отправить комментарий